ВЕРБА: Історія про те, як слово пустило коріння
«Тебе чекати — не тягар, а честь»
Ця фраза — рядок із мого вірша. Вона народилася ще у 2014-му, коли мій чоловік уперше пішов захищати країну. І вона ж стала його підтримкою у 2022-му. Коли Андрій повернувся з пекла під Авдіївкою, я годинами сиділа під стінами миколаївського шпиталю. У ті дні я трималася лише на каві, енергетиках і вірі. Шукала опору, щоб триматися самій і тримати його. Повторювала собі: «Все буде добре», і чіплялася за ці слова, бо більше не було за що.
Саме там я зрозуміла: Слово, що дає сили мені, може підтримати інших. Так народилася «ВЕРБА».
Чому саме Верба?
У нас у Вербівцях росте багато верб. Але головне не краса, а їхня неймовірна жага до життя. Навіть якщо суху гілку верби встромити в землю, вона обов’язково проросте. Цю живучість я хотіла вкласти в одяг та текстиль. Щоб кожна річ була не просто декором, а символом того, що життя завжди перемагає.
Від поезії — до вишивальної машини
Я все життя працювала в школі та писала вірші. Член НСПУ. Переможниця багатьох літературних конкурсів та премій, зокрема «Коронації слова». Але війна змусила мене опанувати іншу мову — мову бізнесу. Я почала вишивати не тому, що хотіла займатися текстилем. Я хотіла, щоб слова, які підтримували мене, могли підтримати й інших.
Ми з донькою Софією власноруч тестували кожен рулон тканини: терли клаптики один об одного, прали при різних температурах, щоб переконатися — не полиняє, ковтунців не буде. Для роботи обрали шляхетний льон, найкращий турецький футер і німецькі нитки, які не втрачають блиску з роками.
Майстерня у Вербівцях
Ми свідомо залишилися працювати в селі. Попри те, що тут закриваються поштові відділення, а за кожною голкою треба їхати в місто, ми хочемо давати роботу своїм людям. ВЕРБА — це наше коріння.
Сьогодні ми створюємо:
-
Лляні рушники та банти, які стають родинними реліквіями.
-
Вишиті писанки, що не розбиваються, як і наша віра.
-
Худі та футболки, які говорять за вас, коли бракує слів.
Дякуємо, що завітали до нашої майстерні. Кожна ваша покупка — це підтримка ветеранської родини та віра в те, що українська глибинка здатна створювати речі, варті світової уваги.
З повагою та вірою, Олена Іськова-Миклащук
